Очільник Рукшинської ОТГ, доброволець АТО Олег Горбатюк про рік роботи громади
«За рік зробити в Україні Швейцарію неможливо», - О. Горбатюк
Чомусь у людській природі закладено сприймати все нове з пересторогою: а чи не буде гірше, ніж було, а яка користь з цього буде, і ще ціла низка «а чи», «а якщо» і так далі. Подібне і з децентралізацією. Людям, котрі зневірились фактично у всьому, слабо вірилося в те, що з цього вийде щось путнє. Втім, як свідчить досвід громад Буковини, поступ таки є. Звісно, не обходиться і без проблем, які доводиться нині вирішувати власними силами, не відкладаючи у довгий ящик. Про це і розповідає головаРукшинської об’єднаної територіальної громади Олег Горбатюк.
Власне, до складу громади входять шість населених пунктів: Рукшин, Чепоноси, Рашків, Гордівці, Орестівка та Пригородок. За статистикою, тут проживають 6,8 тисячі осіб, а по факту станом на січень 2017 року – майже 7,6 тисячі. Хоч громада у такому вигляді існує більше року, люди потроху почали перебудовувати свій світогляд на інший лад. Однак пережитків старої системи і досі не позбулися.
«Можемо працювати відкрито, і люди до нас ставитимуться по-іншому, але аби переламати ставлення до держави, потрібні роки і великі зусилля з боку самої ж держави. Хоча ми є також її уособленням» О. Горбатюк
- Нас багато хто критикує за те, що зробили парк, - розповідає О. Горбатюк. – Біля школи у Рукшині був запущений парк. Ми встановили дитячі майданчики, зробили доріжки, освітлення, адже діти до того часу просто борсалися у болоті. Нині парк завжди забитий дітьми, і у вихідні люди з сім’ями гуляють. А критикують за те, що за ці гроші треба було робити, наприклад, дороги. Хоча молоді, навпаки, подобається. Критикують і за реконструйований стадіон. Але наша команда торік зайняла перше місце на чемпіонаті області. І на ігри приходять дивитися люди з усієї околиці. То чому його не реконструювати, коли є кошти? Не зробивши це торік, його б і зараз не зробили. Конструктивної критики мало, і те, що нічого не робили 20 років, нікого не цікавить – всі хочуть, аби за рік зробили Швейцарію.
Успіхи громади
- Олеже, про роботу яких галузей у громаді можна нині сказати – так, це «перемога»?
- Найбільше успіхів, напевно, у галузях освіти і медицини. Торік ми провели капітальний ремонт амбулаторій у Рукшині та Рашкові, які роками ніхто не ремонтував, десь навіть підлога прогнила; ремонти у ФАПах у Чепоносах та Гордівцях. Закуповували медичне обладнання, ліки, нині плануємо закінчити підведення газу до ФАПів у Чепоносах і Рашкові, аби створити для медиків належні умови. За кошти місцевого бюджету і медичної субвенції закупили також ліки першої необхідності. Нині хочемо взяти участь у кількох проектах. Що стосується дошкільної освіти, ми закупили білизну та технічне обладнання, аби полегшити працю самих вихователів. Адже в одному із садків був лише один комплект білизни, і батьки у п’ятницю її брали додому, аби випрати, і в понеділок приносили знову. Тому ми де могли, це все виправляли.
Освітні заклади теж модернізували. Торік зробили капітальний ремонт, впровадили енергозберігаючі технології у Рашківській школі І-ІІ ступеня, замінили вікна у Чепоноській школі І-ІІ ступеня та Пригородоцькій школі І-ІІ ступня. Також закуповували спортивний інвентар, технічне обладнання (комп’ютери, екрани, монітори), меблі, тобто намагалися якомога більше коштів використовувати для модернізації навчальних закладів. Адже енергетична модернізація дозволить зекономити, і діти зможуть навчатися у кращих умовах. Закупили два шкільних автобуси, бувших у використанні, хоча цього не вистачає. На жаль, через додаткове навантаження на місцевий бюджет, ми не зможемо закупити жодного автобуса, адже з 2017 року у галузі освіти оплата праці всіх комунальних техпрацівників, обслуговуючого персоналу лягла на місцевий бюджет. Так сталося, що саме через освіту, яка займає у нас 65% бюджету, на розвиток ми заклали 0.
- А чому саме освіта «з’їдає» левову частку бюджету?
- Проблема у малих школах. Нині у нас їх є 5. Школи, навчання яких за нормальними розрахунками – Рукшинська і Чепоноська. Інші три школи малокомплектні – у Гордівцях невелика початкова, у Пригородку навчаються трохи більше 60 дітей, у Рашкові близько 80 дітей. І утримувати це все дорого. Якщо держава виділяє 9,5 тисячі гривень на одного учня, то у Рашкові і Пригородку навчання одного учня обходиться у понад 16,5 тисячі. Відповідно, ми це перекриваємо або за рахунок інших шкіл, або за рахунок бюджету. Зважаючи на це, назріває потреба опорної школи. Однак проти цього і батьки, і вчителі. Але виходить так, що наступного року фінанси переконуватимуть людей, а не ми.
- В якому стані нині культура у громаді?
- У Рукшині взагалі немає Будинку культури, у Гордівцях теж, у Пригородку він у жахливому стані – це стара глинобитна будівля, в якій протікає дах, розбиті вікна, проламана підлога, але, тим не менше, там роботи ведуть. А у Рашкові і Чепоносах – пристойні. Є працівники, які люблять свою роботу, вчать дітей, а є люди, які просто ходять на роботу. Потрібно поліпшити сферу культури, і для цього, напевно, нам доведеться провести реорганізацію, створити один Будинок культури з філіями, скоротити кількох працівників, або взяти їх за конкурсом.
Камені спотикання на шляху розвитку
- Головним болем більшості сіл, міст чи громад є дороги. У якому вони нині стані у вас?
- Дороги – основна проблема, адже від них залежить і безпека підвозу дітей до школи, і якість надання послуг тієї ж «швидкої» чи пожежної. Торік ми виділили кошти для ремонту доріг, але, на жаль, облавтодор не зміг відремонтувати їх. Відповідно, через це у нас вони у вкрай поганому стані. Нещодавно діти зняли, як авто застрягло у багнюці – його витягали тракторами. Результат – поламана ходова, зірваний бампер. І це наші будні. Частково ми ремонтували дороги своїми силами після зими. Але є ділянки, які все одно руйнуються, адже дорога, наприклад, на Гордівці, Рашків - це Дністровські каньйони, де високі перепади, зиґзаґоподібні шляхи, які не ремонтують уже десятки років. Місцями є такі вибоїни, що повністю просідає колесо. Узимку для того, щоб забезпечити підвіз дітей, підсипали дороги й автодор, і старости, і голова, і батьки.
- Частину ідей, які втілювали у життя торік, були за рахунок перевиконання бюджету. Чи вдасться цього року повторити?
- Так, торік було близько 60% перевиконання, і ми зекономили частину грошей для того, щоб брати участь у проектах. Тому запас повинен бути, інакше ми не матимемо шансу брати участь у реалізації проектів, навіть якщо якийсь і виграємо. Наприклад, нам вдалося виграти проект зі встановлення сонячної електростанції на даху школи. Але нині потрібно знайти донора, спільно з яким змогли реалізувати цей проект. А це більше 150 тисяч євро. Ми могли би забезпечити суттєву економію коштів на електроенергію – а це ті ж додаткові кошти, які можемо витрачати на розвиток.
Торік, наприклад, один міст відремонтували, і цього року не завадило б відремонтувати ще один у Гордівцях. На жаль, ми не можемо це зробити за свої кошти. Адже я не впевнений, чи матимемо перевиконання бюджету, аби виділяти достатні суми.
Потрібно ще створити комунальне підприємство. Адже у нас нині будь-яка ситуація як виклик - шукайте гроші, робітника, і це нікого не обходить.
Можливості та перспективи
- Хотинщина відома як своєрідна мекка для садівників. Чи є перспективи для громади у цьому напрямку?
- Звісно, у нас є можливості залучення інвесторів у цьому напрямку. Але із сільським господарством нині складно – є проблеми зі створенням сільськогосподарських кооперативів. До того ж, через кліматичні умови кілька років поспіль у громаді пропадає вода у криницях – це ще одна проблема для сільськогосподарського виробника. І взагалі люди не довіряють комусь, вважаючи, що краще будуть працювати самі, хоч і важче, бояться зв’язуватися з кимось, хто для них є уособленням держави. Напевно, найважче переламати недовіру у людях, але це не лише від нас залежить. Тому що можемо працювати відкрито, і люди до нас ставитимуться по-іншому, але аби переламати ставлення до держави, потрібні роки і великі зусилля з боку самої ж держави. Хоча ми є також її уособленням.
- Олеже, а які ще ресурси мають потенціал для розвитку громади та як їх потрібно розвивати?
- Наявність водосховища і Дністровського каньйону є великим плюсом для громади, адже їх можна використовувати як рекреаційну зону. Це, відповідно, розвине туристичну індустрію. Але з іншого боку, це і мінус, адже в частині пологого берега відбувається замулення. І ніхто цим не займається і не фінансує. Тому, сподіваюся, що цього року закінчимо роботу з планування території і розробки стратегічного плану розвитку. Адже якщо є береги Дністра, то для них потрібні відповідні документи. Не можемо ж ми запропонувати людині гарне місце без відповідних гарантій і документації – тоді просто ніхто не прийде і не вкладе гроші.
Окрім цього, у нас є надра – камінь. І нині вивчають питання про відкриття кар’єру. Цей напрям теж можна інвестувати. Є також великий цегельний завод, де раніше працювали понад сто людей. Але з певних причин він нині не діє. Тому всі ці сфери потрібно розвивати.
Яна МАРІЯНЧУК
Джерело - https://pogliad.ua/
